Новоборівська громада
Хорошівський район, Житомирська область

смт. Нова Борова

Нова Борова – сучасне поліське селище Володарсько-Волинського району Житомирської області. Утворене в 1957 році шляхом об’єднання сіл Фонтанки і Борової Рудні (інша назва Стара Борова) та пристанційного селища Турчинки. Нова Борова є адміністративним центром однойменної об'єднаної територіальної громади. Площа населеного пункту складає  588,2 га.

Розташоване селище на правому березі річки Ірші, в північно-східній частині району, за 22 км від районного центру селища Володарськ-Волинський та за 55 км від обласного центру міста Житомира.  Неподалік населеного пункту споруджено Іршанське водосховище - одне з найбільших на Житомирщині.

Поблизу Нової Борової в меридіональному напрямку проходять транспортні шляхи: автодорога «Житомир – Виступовичі» та залізниця «Житомир – Коростень». В межах селища знаходиться залізнична станція «Нова Борова».

Першим населеним пунктом з якого розпочалася Нова Борова був хутір Фонтанка. Вважають, що часом заснування хутора став 1887 рік. Тут поселилися вільні люди, які займалися землеробством та тваринництвом. Хутір розміщувався поблизу невеличкої річки Фонтанки (звідси назва поселення), що брала початок з фонтануючих з під землі джерел. Згідно легенди, через хутір проходило військо Олександра Суворова. Тут вояки великого полководця зупинялись на відпочинок та робили запаси джерельної води. Не дивлячись на те, що джерел було багато, проте кількість води не вистачило для потреб війська. Тому і вирішили суворівські командири розчистити та поглибити одне із джерел. На його місці побудували криницю, яка довго називалась "Суворівською криницею". Нині це об’єкт природно-заповідного фонду «Криничка».

В 1906 році на хуторі Фонтанка налічувалось дев'ять дворів і 79 мешканців. 24 серпня 1912 року вийшов Указ імператора Миколи II про спорудження  ширококолійної залізничної магістралі «Бердичів-Житомир-Коростень». Вже восени 1912 року розпочалася підготовка до будівництва залізниці Коростень-Житомир-Бердичів. Проектувала залізницю будівельна організація "Первое общество подъездных путей России". Про прокладання залізниці стало відомо місцевому поміщику Миколі Муравйову. Маючи далекоглядні плани (залізниця дасть змогу ефективніше перевозити його ліс та лісоматеріали), він запропонував проектному товариство безкоштовну смугу лісу для насипу залізничного полотна.

Отож, згодом розпочалося вирубування через ліс просік для відсипки "чугунки" (так місцеві жителі називали залізницю) від села Турчинка до села Фасова. Довжина цієї смуги становила біля 25 верст. За клопотанням Муравйова залізничну станцію побудували поблизу хутора Фонтанки, і назвали «Турчинкою», за назвою помістя поміщика. Першим начальником залізничної станції «Турчинка» був військовий інженер Сергій Васильович Хом'яков.

23 листопада 1914 року було відкрито рух потягів по залізничній лінії «Житомир – Коростень». Сторожили пристанційного селища та хутора Фонтанки розповідали про гнітюче враження, яке справив на них санітарний поїзд із понівеченими солдатами, яких перевозили з фронтів Першої світової війни.

З часу будівництва "чугунки" чисельність населення Фонтанки почала зростати. Між хутором і станцією став працювати лісопильний завод - тартак. На ньому трудилось 12-15 робітників, які проводили розпилювання кругляка на шпали, брус та дошки. Господарем тартаку були купці Барон та Вайсберг, а управляючим - Борух (Борис) Гамарник, батько Яна Гамарник - відомого радянського військовика та громадського діяча, який в юнацькі роки неодноразово приїжджав до батьків у Фонтанку та шефствував над місцевою школою. На збільшення населення також вплинув той факт, що пан Муравйов віддавав звільнену від лісу землю в оренду з правом будування житла.

Отож, навколо станції виникло пристанційне поселення. Першою вулицею нового поселення стала Саратівська, на якій в невеличких домівках під солом’яною стріхою жили приїжджі з міста Саратова втікачі від голоду. Ці люди працювали на найтяжчих роботах на лісоповалі та упорядкуванні залізничного полотна. На пристанційні вулиці (тепер вулиця Калініна) стали оселятися єврейські сім'ї - крамарів, шевців, ковалів та люд інших професій. На розі вулиці Калініна та Леніна побудував велику крамницю мешканець села Турчинки Татуревич.

В 1921 році було побудовано вузькоколійку від станції «Турчинка» до села Шершні, що з'єднала два лісопильних заводи.

У грудні 1922 року Фонтанку приєднали до новоствореної Ісаківської сільської ради. При сільраді почав діяти КомНез (комітет незаможних селян), який займався розподілом поміщицької землі. В будинку лісопильного заводу 11 листопада 1926 року було відкрито Фонтанську початкову школу.

В 1929 році організовується сільськогосподарська артіль, до складу якої входило 60 чоловік. В їхньому розпорядженні було вісім пар коней кілька, плугів і борін та 120 гектарів орної землі. Через певний час тут було вже два колгоспи. Одна артіль носила ім’я Яна Гамарника (пізніше, 1937-го, змінили на ім’я Ворошилова). У 1930 році було засновано державну машино-тракторну станцію, яка забезпечувала села та хутори району необхідними сільськогосподарськими машинами.

25 липня 1941 року Фонтанка була окупована німецько-фашистськими загарбниками. Нова влада організувала поліцейську сільську управу. На території складів льоноволокна (тепер Новоборівський НВК) фашисти організували концентраційний табір для військовополонених. За колючою огорожею в перші дні окупації перебувало до п'яти тисяч полонених.

За тимчасової німецько-фашистської окупації в лісах поблизу Фонтанки діяли партизанські загони з'єднання С.Ю. Малікова.  В серпні 1943 року  партизанським загоном К.А. Ареф'єва, поблизу залізничної станції «Турчинка», було підірвано міст через р. Іршу. Ця акція зупинила рух ворожих потягів більш, ніж на місяць. За мужність та героїзм Костянтину Артемовичу Ареф'єву присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Звільнилась Фонтанка від фашистських окупантів наприкінці грудня 1943 року.

Під час Великої Вітчизняної війни на фронтах билося понад 600 жителів села Фонтанки. За героїзм, виявлений у боях з ворогом, 402 чоловік нагороджені орденами й медалями, а 137 чоловік загинуло смертю хоробрих.

Святими місцями для кожного жителя є «Братська могила радянських воїнів і жертв фашизму», яка знаходяться в центрі на Привокзальному майдані. В братській могилі поховано 108 людей, з яких 52-є – воїни радянської армії. В 1985 році тут відкрито меморіал Слави. На території довоєнної Фонтанської школи (тепер територія костьолу) знаходиться ще одна історична пам'ятка - "Пам'ятне місце розташування табору румунських євреїв".

В місцевому музеї, де працює невтомний краєзнавець А.В.Юхименко, зібрані  цікаві матеріали з історії краю. Зокрема розповідається про уродженця села Борова Рудня Олександра Яковича Шумського – народного комісара освіти України, одного з визначних провідників українізації в нашій державі, який був репресований в 1933 року. Старожили села гарними словами згадували родину Шумських, в тому числі і Олександра. В юності він часто приїжджав до рідної домівки: статний, чорноокий, у вишитій українській сорочці, з гарно причесаним волоссям на голові, чуйний і обачний до людей. «Наша Україна буде вільною, незалежною державою, - казав Олександр Шумський. - Далеко і гордо дзвенітиме наша пісня…».

СТАНОВЛЕННЯ СЕЛИЩА

Становлення Нової Борової розпочалося у післявоєнні роки XX ст. Саме в ті часи на залізничну станцію «Турчинка» перебазувалась одна із геологічних партій Західно-української геологорозвідувальної експедиції №16. На її базі заснували Житомирську комплексну геологічну експедицію, яка, фактично, стала головним містоутворюючим підприємством Нової Борової.

На початку 60-тих років побудовані  овоче-сушильний завод, ремонтно-механічний завод, завод залізобетонних виробів, автотранспортне підприємство, ряд будівельних організацій, склади та бази обласного і районного значення, заклади соціальної сфери, житло. В 1955 році побудований другий навчальний заклад селища – теперішня гімназія.

З 1954 року розпочалися роботи із спорудження Іршанського ГЗК. Прибулий з Киргизії енергопоїзд давав електрику селищу та навколишнім селам. На території селища планувалось побудувати місто Титаноград. Проте відбулися зміни, тому був реалізований новий проект із назвою «Селище Іршанськ». Від "Титанограду" залишилась тільки забудова першої його черги, яка розпочиналася з вулиці Чапаєва до території залізобетонного заводу. Сюди входили фінські будинки для інженерно-технічних працівників, бараки-гуртожитки для робітників, клуб, початкова школа, дитячий садок, дитячі ясла, ряд продовольчих та промислових магазинів. Для потреб виробництва були побудовані: прирейкова база ГЗК, перша автоколона, пожежне депо, водозабірна станція в урочищі Синій Вир (в межах водозабірної станції, що була побудована в 1912 році для потреб залізниці), водонапірна башта з мережею водопостачання для новобудови.

В 1957 році населений пункт отримує статус селища міського типу.

СУЧАСНІСТЬ

            Нова Борова сьогодні – це важливий промисловий центр та транспортний вузол Володарсько-Волинського району. Важливе значення в промисловості селища відіграють каменеобробні підприємства «Юніком-Пром», «Паритет», «Шершня», «Ділекс», «Валентина» та ряд каменеобробних цехів. Вироби з природного каменю цих підприємств (пам’ятники, облицювальні матеріали, колота і пиляна гранітна бруківка, щаблі, бордюри  тощо) користуються великим попитом в нашій державі та за її межами. Будівельна галузь представлена  товариствами: «Світанок», на якому виготовляються залізобетонні та столярні вироби (вікна, двері, «вагонку», дошки для стеління підлоги тощо) та «Трубосталь», де виробляють металеві профільні труби. Товариство з обмеженою відповідальністю "Буц" та приватне підприємство «Желвін» займаються пошиттям швейних виробів. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колос» спеціалізується на вирощуванні зернових культур, багаторічних трав та м’ясному тваринництві. Неабияке значення  в економічному зростанні селища та району відіграють дочірні підприємства Житомирська геологічна експедиція та «Житомирбуррозвідка».

В селищі функціонують Новоборівський загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів-ліцей», Новоборівська гімназія, в яких навчається більше 600 школярів та Центр розвитку дитини «Казка», де виховується більше 150 дітей. Установи охорони здоров'я представлені міською лікарнею, поліклінікою, аптечними закладами. В лісовому масиві поблизу селища розмістився психоневрологічний інтернат.

В Новій Боровій працюють міський будинок культури, музична школа, краєзнавчий музей, бібліотеки, сучасні магазини, заклади громадського харчування, відділення банків, тощо.

Велике значення у відродженні духовності мають українські православні церкви Святого Пантелеймона та Святого Андрія Первозванного, римо-католицька парафія «Matki Bozej Bolesnej» та молитовний дім християн-євангелістів. Їх культові споруди є справжніми прикрасами сучасної Нової Борової.

Перспективи подальшого розвитку Нової Борової обумовлені, насамперед, надзвичайно вигідним транспортно-географічним розташуванням. Важливе значення має наявність в селищі промислових підприємств, складів і баз обласного та районного значення, що є привабливим для інвесторів.